Олена Панцюк – журналістка, громадська діячка, засновниця громадського руху «Захисники Прип’яті». Як прип’ятчанка, евакуйована після аварії на Чорнобильській АЕС, вона багато років відстоює права чорнобильців. Водночас активно бореться з сумнівними забудовами, вирубкою дерев та переймається іншими проблемами свого мікрорайону.
На місцевих виборах – 2020 року Олена Панцюк балотується у депутати Київради від партії «ЗА МАЙБУТНЄ». Ми розпитали її про плани на майбутню каденцію.
Пані Олено, чому ви вирішили балотуватися в депутати?
Ви знаєте, я, мабуть, народилася громадським діячем і журналістом. З дитинства я не могла пройти повз несправедливості. Навчаючись в Українській академії друкарства, я працювала відповідальним секретарем організації «Чорнобиль». Допомагати постраждалим від катастрофи на Чорнобильській АЕС – це моє покликання.
Я йду до Київради, щоб реалізувати програми, які стосуються чорнобильців, і боротися з несправедливістю, з якою зустрічаються мешканці мого району. Я вже 21 рік живу в Шевченківському районі, і мені добре відомі нагальні проблеми його мешканців. Привертаючи до них увагу, надсилаючи журналістські запити та звернення, ти не можеш вирішити їх так, як це дозволяє представництво у місцевій владі. Тому це закономірне рішення, пов’язане з усією моєю творчою, професійною і громадською діяльністю.
Розкажіть докладніше, як ви допомагаєте чорнобильцям?
Я прип’ятчанка за походженням. Мій батько з першого ковша бетону, з першого кілочка створював Чорнобильську АЕС. Пам’ятаю, як тато ще задовго до вибуху звертав увагу владних структур і громадськості на її проблеми, але за “інакомисліє” тоді карали.
Мені було 13 років, коли стався вибух на четвертому реакторі. Нас евакуювали через 60 годин, а мій батько і сестри були ліквідаторами, які рятували місто. Минули роки, і я стала зіштовхуватися з тим, наскільки я й мої земляки соціально незахищені.
У Києві зараз близько 73 тисяч чорнобильців, але всі ці люди – поза увагою міської влади. Коли вони стикаються з такою проблемою, як коронавірус, вони не можуть розраховувати на державну допомогу, хоча знаходяться в групі ризику. Пенсія «за те, що ти рятував світ», у декого дві тисячі гривень, а лікування обходиться набагато дорожче. На базі чорнобильських організацій ми ініціюємо штаби з боротьби з коронавірусом. Залучаємо різні способи фінансування – спонсорів, партнерські фонди.
Як засновниця і активістка громадської ініціативи «Захисники Прип’яті» я радію, що нам вдалося відвоювати право безоплатно відвідувати своє місто. Для когось поїздка на зону відчуження це хайпове фото і мільйон лайків, а для когось – просто приїхати додому. Ми організували брифінг, на якому змусили чиновників озвучити, як виглядає процедура безкоштовного в’їзду, до кого конкретно звертатися, хто за це відповідає. Як завжди у нас в країні буває, нам сказали: «Ви і так туди завжди могли їздити безкоштовно». А чому ж до цього були такі перепони? Це ніби наше право, але як його треба відстоювати!
Як плануєте вирішувати проблеми чорнобильців у Київраді?
Я часто чую від чиновників, що наші проблеми не на часі. Чорнобильська аварія була наче давно, а воїнів АТО, наприклад, треба підтримувати вже зараз. Але соціальні питання не можна ставити на ваги – серед них немає неважливих. Така політика – це нацьковування громадян одне проти одного.
Міністерство соціальної політики звітує про виділені сотні мільйонів гривень на посилене харчування чорнобильців. Здається, що це велика сума, але на кожну окрему людину припадає 270 грн – і це з надбавкою з огляду на пандемію.
Коли я навчалась в Українській соціальній академії, я перейнялась ідеєю соціального бізнесу. Ми будемо ініціювати створення підприємств із залученням людей, що мають статус потерпілих від аварії на ЧАЕС – щоб вони самі заробляли гроші на свої потреби, а не жили на 270 гривень «гробових», як їх називають чорнобильці.
Чому ви вважаєте, що з командою «ЗА МАЙБУТНЄ» вдасться це реалізувати?
Найбільше в людях я ціную розум і щирість. Коли мені запропонували приєднатися, я не одразу прийняла рішення, тому що мені треба було відчути, чим дихає команда. Але коли я почула виступ Сергія Гусовського на з’їзді партії, я повірила, що він щиро хоче зробити Київ містом щасливого майбутнього. Лідер для партії – це найважливіше, адже він передає команді свою місію і візію. Сергій Гусовський – це лідер, за яким я готова йти і разом з ним зробити киян щасливими – незалежно від того, чи живуть вони на Печерську чи на Борщагівці.
Ви почуваєтесь киянкою?
Я, напевне, почувалася киянкою ще коли жила в Прип’яті. Прип’ятчани були дуже прогресивними. Ми позиціонували себе як люди, близькі духом і розумом до Києва. А коли сталася аварія, і через три місяці тато сказав мені правду – що ми ніколи не повернемося в Прип’ять – я почувалась, як пташка, викинута з гнізда. Мене врятувало тільки те, що моя старша сестра жила в Києві і забрала мене сюди. І тоді я відчула, що Київ – це місце сили, і якщо я хочу десь жити після Прип’яті, то тільки в Києві.
Яким би ви хотіли бачити Київ через 10 років?
Безпечним, з освітленими вулицями, доріжками, відповідними статусу столиці України, зі збереженою архітектурою. Я за те, щоб зводилися смарт-будівлі за новими технологіями, але щоб це було розумно прописано в Генплані і не псувало архітектуру стародавнього Києва. Тому що сила Києва – в його історії. Якщо ми її зруйнуємо, чим ми будемо відрізнятися від інших столиць?
Хочу, щоб Київ був містом, з якого люди не будуть змушені виїжджати в інші країни у пошуках роботи. Щоб тут був розвинений бізнес. У нас люди такі креативні й розумні – якщо створити нормальні умови для розвитку малого бізнесу, він у Києві розквітне.
Коли я гуляю центром, бачу статую Андрія Первозваного, то думаю: ще учень Христа передбачив благодать на цих пагорбах. Київські князі створили місто, яке прославилось на всю Європу. Моя мрія – щоб чисті серцем і думками люди прийшли до влади і зробили Київ духовним, культурним, інтелектуальним центром Європи. В команді «ЗА МАЙБУТНЄ» я зустріла багато таких людей, тому вірю: нам усе вдасться.
Олена Панцюк народилася 1973 року в місті Прип’ять. У 1986 році була евакуйована внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Журналістка, громадська діячка, член Національної спілки журналістів України та Міжнародної федерації журналістів. Засновниця громадського руху «Захисники Прип’яті» та громадської ініціативи «Моя Прип’ять».
Кандидатка у депутати до Київської міської ради від партії «ЗА МАЙБУТНЄ». 13 округ, Шевченківський район.
